Экономика

Дмитрий Кисилевский: Крах мифа о свободном рынке, или Как Украине выжить в посткоронавирусной экономической реальности

Коронавирус заставил развитые страны сбросить маски либеральности и продемонстрировать открыто, как они протекционируют свои экономики. Если раньше все делали протекционизм, а декларировали при этом приверженность принципам свободной торговли, то сейчас все изменилось. Никто не прячется.

Об этом говорил во время дискуссии о роли государства в экономике в Киевском международном экономическом форуме.

Далее текст на языке оригинала.

Обсяг державної допомоги, який ЄС і США надають своїм економікам, обчислюється сотнями мільярдів доларів чи євро. Вводяться нові мита проти імпорту. Президент Байден, лідер ліберальної Америки, в перший тиждень після обрання підписав наказ про посилення вимог Купуй Американське задля підтримки американських виробників. Європейський зелений курс – приклад відвертого першокласного протекціонізму в ЄС під екологічними гаслами з бюджетом підтримки 1 трлн євро.

Це нова реальність. Її раніше прикривали фіговим листком, а зараз вже ніхто не соромиться.

При цьому змінюється ставлення до України з боку до інших країн. Польща демонстративно зменшує кількість дозволів на транзит вантажного транспорту через свою територію. Посол Євросоюзу публічно каже, що Україна має забути про законопроект про локалізацію. Можливо Британський міністр часів колоніалізму міг собі дозволити такі висловлювання на адресу своїх колоній. Але зараз 2021 рік.

Друга важлива річ, яка стала не вперше проявилась в розпал пандемії: українські економічні ліберали кудись зникають, щойно починається криза. Шириться коронавірус – чуємо звідусіль: коли держава забезпечить кисень в лікарні? Де вакцинація? Де підтримка бізнесу? Де компенсації по безробіттю? Почалась в 2014 році війна – де армія? Де машинобудування? Де виробництво боєприпасів, які нам чомусь ніхто не продавав?

Все це свідчить про одне. Час будувати спроможну державу. Час перестати вірити в шкідливі казки про вільний ринок. І час перестати робити те, що нам радять наші міжнародні партнери, а починати робити те, що вони самі робили і роблять для свого успіху.

Постановка питання про вибір між державною підтримкою і конкуренцією є штучно створеною системою координат, в яку нас як країну намагаються загнати. І з якої ми маємо вийти якомога скоріше.

Нещодавно ми вперше отримали можливість читати в українському перекладі від видавництва «Наш Формат» видатного економіста Фрідріха Ліста, на ідеях якого побудовані економіки азійських тигрів. У нього є дуже влучна думка на цю тему з історії становлення економіки Великобританії. Він пише, що для нації, яка за допомогою протекціоністських обмежень підняла свою переробну промисловість і судноплавство на нечувану висоту, найбільш розумним є відкинути ці підпорки своєї величі, проповідуючи іншим народам переваги вільної торгівлі.

Сьогодні рівне це ми чуємо в Україні від наших партнерів. Яку конкуренцію вони нам пропонують? Наш ринок відкритий для них, але їх ринки для нас закриті. Їхні виробники отримують пільги, субсидії і підтримку, наші – ні. Зрештою їх виробники, коли приходять на наш ринок, мають експортне фінансування, яке надають їх уряди, щоб легше було завойовувати наш ринок.

При цьому кожний навіть найменший крок України для вирівнювання умов роботи наших виробників по відношенню до імпортерів зустрічає вибух негативних емоцій наших партнерів. Це зрозуміло, вони відстоюють свої економічні інтереси. А ми маємо відстоювати свої.

Цього, на жаль, поки не розуміє український прем’єр. Виступаючи на іншій панелі того ж форуму, він сказав, щось на кшталт того, що локалізація недоречна і що Україна має бути відкритою для імпорту. Відчуваю іспанський сором. Виступив з цього приводу в Парламенті і готую депутатський запит, щоб з’ясувати, що це було.

Тим не менше, з цим Прем’єром чи з іншим, маємо створити інфраструктуру промислового розвитку. Незважаючи на те, що чомусь нам кажуть, що антикорупційні інституції потрібні, а промислові – ні. Ми маємо розвивати свою економіку. А це, насамперед, стимули для внутрішнього виробництва продукції переробки, стимули для експорту і захист внутрішнього ринку.

І окремий напрямок – ревізія і перегляд міжнародних торговельних угод, які Україна укладала в попередні роки. В їх числі перегляду потребує економічна частина Угоди про асоціацію з ЄС. Ми маємо вголос казати, що вона невигідна для України через мізерні квоти, нескасування мит, фактичну відсутність доступу до публічних закупівель, польські транзитні дозволи, субсидії, технічні бар’єри і т.д. Через 5 років з моменту підписання ми маємо таку можливість. Треба починати цей перегляд.

Ось такий курс потрібен Україні.

Час визнати, що ніякого вільного ринку в світі не існує. Це казки, які нам розповідають розвинуті заможні країни, просуваючи свої економічні інтереси. Тому або українська держава буде мати свою адженду в українській економіці, або її матимуть в нашій економіці інші держави.

Такою аджендою має стати формування експортно орієнтованої переробної промисловості. Це передбачає стимулювання виробництва продукції переробки, стимулювання експорту продукції переробки і захист внутрішнього ринку – в усій широті методів і інструментів.

І вони всі відомі. Їх вже багато років використовують усі розвинені країни. В їх числі:

1. Локалізація – вимога місцевої складової при публічних закупівлях.

2. Індустріальні парки.

3. Обмеження експорту сировини.

4. Заборона купувати імпорт за бюджетні кошти.

5. Цільові державні програми по галузям з високим мультиплікаторам.

6. Експортно-кредитне агентство.

7. Банк розвитку.

8. Торгова дипломатія.

Для реалізації цієї економічної моделі ми маємо стати спроможною державою. Зокрема, створити інституції промислового розвитку.

Маємо усвідомити, що ніхто не буде відстоювати наші економічні інтереси, окрім нас самих. І чим раніше це зрозуміємо, тим швидше будемо рухатись в бік економічного успіху.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Что нужно знать о вакцинации против COVID-19

Источник: www.obozrevatel.com